повія панас мирний скорочено читати

Панас Мирний — Повія (скорочено) Стислий переказ, виклад змісту. Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини. Її батько Пилип Притика, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки, замерзає по дорозі (стоїть зима). Христина ж полюбилася синові місцевого багатія Федору. Батько Федора Грицько Супруненко намагався вижити Христину з матір'ю Пріською з Марянівки, навіть намагався відібрати в них землю. Але землю допомогли відстояти їх сусіди — Карпо з Одаркою. Описується важке життя Христини з матірю, грошей у них не було, Пріська весь час згадувала своє життя — вона рано залишилась без батьків і змушена була весь свій вік працювати у наймах, поки не одружилася з Пилипом, і вони стали працювати на пана. Лицемірством і обманом випровадив багач Христину з села і віддав у найми своєму приятелеві купцеві Загнибіді, що живе в місті. Той, захопившись Христиною, вбиває свою дружину, а дівчину, сунувши п'ятдесят карбованців за мовчання, відправляє назад у село. Незабаром Христину звинувачують у співучасті у вбивстві. Хоч її вину і не було доведено, але всі спроби влаштуватися на роботу були марні. Тим часом помирає її мати. Незабаром на ринку Христина зустрічає свою землячку, Марину, яка почала працювати в місті за наймом ще раніше. Там же, на ринку Христину наймає покоївкою Антон Петрович Рубець. У будинку нового господаря вона закохується в квартиранта, який її спокушає. Заставши Христю, яка виходить вночі з кімнати квартиранта, господиня, що теж була коханкою квартиранта, з ганьбою виганяє Христину з дому, квартирант ж при цьому абсолютно байдужий до долі Христини. Після цього про ганьбу Христини дізнається все місто і вона вже не може отримати роботу ні в одному будинку. Притулком нещасної жінки стало кав'ярня "Шантан", де спустошена Христина, що втратила сенс у житті, разом з такою ж знедоленою подругою Мариною розважала ситу, байдужу до її долі публіку. Один з відвідувачів кафе вмовляє її поїхати до нього в маєток, де Христина і живе цілком щасливо деякий час, поки її "тато" не пропонує їй переспати з генералом, який може посприяти у судовій справі проти цього поміщика. Обурена і розгнівана Христя тікає від нього, не взявши нічого з його подарунків. Під кінець Христя бродить по місту в п'яному тумані, але зустрівши подругу Марину, яка затягує її в шинок, вирішує йти додому в село. Христя вже не в собі: нещастя і жорстокість людей підірвали її психічне здоров'я. На дворі — зима. Христя доходить до свого села вночі, мете хуртовина. Вона стукає в одну з хат, просить впустити переночувати, не дати замерзнути на вулиці. Це хата того самого багатія, який спочатку обманом спровадив її в наймички. Христю не впускають і вона замерзає на смерть. Повія. Панас Мирний. від другої пречистої як почалися доші, та день у день лили — до самого Пилипа. Земля так набралася води, що вже і в себе не приймала. Великими річками-озерами стояла та вода по полях та балках; на проїжджих шляхах такі багна — ні пройти ні проїхати. Не тільки село з селом — сусіди не бачилися одно з другим цілими тижнями; жили, як у неволі. Осіння надвірня робота стала. Коли хто мав клуню — молотив собі потроху, прибирав, що дала за літо кривава праця. Та чи багато тих клунь у Мар'янівці? У зборщика Грицька Супруна — одна; у попа — друга; у пана третя; а в останніх хліб гнив у стогах. І врожай того літа негустий удався; тепер осінь мала й те зогноїти. Боліло хліборобське серце, дивлячись на свої залиті водою токи, на почорнілі, припавші до землі стіжки. У Демиденка у стозі жито росло; у Кнура два стоги миші поточили; зовсім скирти розсунулись, розпались — у гній повернулись. В Остапенка оселя подірчавіла — вода у хату лилася: лгав був сеї осені вкрити, та захопила негода. На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці. Заробітку ніякого; грошей немає. У других і хліба пе стало, та ніде й позичити. Біда, кара господня! Наймали акафисти, служили молебні — ніщо не помогало! Так було аж до Пилипа. Уночі перед заговінами потягло холодом; у світу випав невеличкий сніжок. Продержало з тиждень морозом — земля заклякла, як кістка. Люди й тому раді: зразу кинулися до хліба. Зягупалії з досвітку до пізньої ночі ціпи між стогами, загарчали лопати на токах — шпарко народ узявсь до роботи! Через тиждень — замість чорних стогів жовтіли високі ожереди соломи. З хлібом управились, а одвезти у місто на базар або на ярмарок куди — колоть же така — ні з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той — вола розчахнув, а той — разом пару. Хто мав конячку — ще сяк-так, возив потроху. Та чи багато ж тих коней у селі?

Мар'янівщани споконвіку хлібороби: віл, а не кінь — сила у польовій роботі. Мар'янівщани кохалися у волах, а не в конях: конем так — поїхати куди, прогулятися, а волом — робити. Шкода скотини, а тут за подушне надавили: овечата, свині, корови — все за безцінь пішло; у волость побрали та там і продали. Народ плакався, бідкався, бо то ж тільки першу половину заплачено; з чого ж взяти на другу?

Усі носи повісили. Одна надія зосталася — Миколаївський ярмарок у місті; там як не продати, то хоч пропадай. Люди надіялись та молились, щоб хоч трохи підкинуло снігом, притрусило дорогу: все ж саньми не те що возом, — і для скотини легше, і набрати більше. На Наума потепліло. Сонце сховалося за зелені хмари; з полудня вітер повіяв; зробилась одлига. Продержало так три дні. Проти Варвари почало мотрошити сніжком; до світу і геть-то його впало. Народ мерщій шарахнув на ярмарок: хто мав скотину — своєю, а хто не мав — упрохувався в сусіди. Всі виїздили та виходили; всякому треба те продати, друге купити. Упросився й Пилип Притика до Карпа Здора, свого сусіда й кума. Скинув до його на сани мішечків п'ять жита, один — пшениці та півклунка пшона — увесь лишок, який можна було збути; упросився до кума, та на Варвари раненько й поїхали в город. Виряджала їх сім'я Здорова; виряджала й Пріська, жінка Пилипова, не так стара, як застарена, молодиця; прощалася з ними й дочка Пилипова, Христя — дівка сімнадцяти літ. Пріська наказувала чоловікові солі купити, хоч з півпуда; Христя прохала батька привезти з міста гостинця — хоч перстень, хоч сережки, хоч стьожку яку-небудь. — Гаразд, добре! Усього навезу!

— сміється гірко Пилип, думаючи більше про подушне, за котре вже не раз натякав Грицько Супруненко, ніж про доньчине бажання. Місто від Мар'янівки верстов зо двадцять. Коли удосвіта виїхати, то на обід саме поспінеш. Так вони розлічували; так і в дорогу рушили. Зряику сніжок потроху почав падати, все прибільшуючи та приспоряючи. Було тихо, а то й вітрець рушив — почало колесом сніг крутити. Ік обіду таке схопилось, що світу білого не видно!

Не вітер, а буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі, вихорючи немов густу кашу у повітрі. Не стало видно ні неба, ні землі — все то одно непроглядне віхало. аж страшно, аж сумно стало!

Так було з півдня на Варвари і цілий день на Сави. По дворах понавертало такі кучугури, що страшно дивитись; деякі хати зовсім позаносило, позамуровувало. Мар'янівка розкинулась на двох сугробах, посеред котрих у долину, між густими вербами, лежав ставок. Тепер теї долини й не видно; невеличкі гілячки височезних верб, мов тирчаки бур'яну, визирають з-під снігу, вулиці забиті-заметені; по дворах врівень з хатами стоять страшенні снігові баби, і тільки вітер куйовдить їх гострі голови. У Притики в дворищі, крайньому від царини, — повні хлівці й повіточки снігу, кругом хати, мов сторожів, постановило п'ять баб; з верхів їх вітер рве й перекидає сніг через оселю; а на димарі повикручувало такі кудлаті барани — і не пізнати, чи то людське житво, чи навернуло таку кучугуру снігу. На Миколи перестало бити, зате ушкварив мороз — аж кипить, та вітер так і рве, так і несе з землі. Ще такого страшенно холодного дня ніхто не зазнає! Галки на деревах замерзали і, як шматки льоду, падали додолу; горобці по повітках коліли. У церкві, не дивлячись на таке свято, — не дзвонено, не служено: до неї добитися не можна! Народ з самого ранку узявся був за лопати, щоб прогорнути хоч стежку, та нічого не зробивши, розійшовся по хатах. Скотина третій день не напована: глибоко водопій занесено, та й сама скотина у тяжкій неволі; з великою силою до неї можна було добратися, щоб укинути оберемок соломи. Вівці, телята почали гинути. Ще таких два дні — і ні щетини не зостанеться у селі! Справдилася поговірка: "Варвара похвалиться, Сава постелиться, а Микола скує!" Кинулась ранком Пріська вийти э хати — ніяким побитом дверей відчинити!

Замістъ сіней Пилип зробив сяку-таку примостку, обкидавши зокола гноєм. Тепер у той захист навернуло повно снігу! А тут ще, як на те — все топливо вийшло, приварку не стало: нічим витопити, ні з чого борщу зварити. На велику силу Пріська з Христею одхилили двері, прогортаючи руками сніг; що не можна було викидати надвір, вигортали у хату. Сніг розтавав; калюжі текли під піл, під піч, під лави; у хаті, як у льоху, стало холодно, вогко. Сяктак двері відчинились. Почали знову вигортати сніг з хати у сіни, з сіней — надвір. Обидві ухоркались, аж піт пройняв. Захист очистили від снігу й закрили плетеним засіком, що порожній стояв у кутку. Тепер же треба до соломи якось добитись: не сидіти ж у нетопленій хаті!!

Христя, молодша, кинулась було — та й пірнула з головою в снігу. Пріська стала рятувати; піднявся крикгук. З сусідніх дворів те ж саме чулося: і там було не краще. Посеред улиці хтось кричав, лаявся. хтось десь реготався. І сміх, і лихо. Насилу Христя вилізла з кучугури, та знову кинулась — і знову зав'язла. — Ні, не так, — каже Пріська. — Возьмімо ночви та ночвами виносимо!

УЗЯЛИ ночви. Кругом хати був вільний проход; поміж бабами ще виднілись просвіти; у просвіти носили сніг, закидали їх. Не забарилася снігова стіна вирости кругом хати. Насилу добилися до соломи. Ряден з п'ять її утягла Христя у хату. Пріська зовсім вибилась з сили, лежала на полу та стогнала. Топлива добули; треба б у погріб добитись. Попробувала знову Христя — ні, не сікайся! — Та хай йому, тому погребові!

Ще трохи там зосталося буряків — зваримо борщ; пшоно теж е — буде на кашу, — рішила Пріська. — Що картоплі нема, то сількісь уже! — І димар занесло. Оце лихо!

— тільки що сказала Христя, як з грюком ціла копиця снігу посунулася на припічок. Христя мерщій винесла його у сіни. Дим почав клуботатись над припічком, шукав проходу; снігу ще кинуло З димаря; це зразу сіпнуло його угору. Слава богу! Солома запалала жаркоясно. Поки Пріська лежала та спочивала, Христя поралась коло страви. Швидка ця Христя, золоті в неї руки!

Не забарилася вона витопити, страви наварити. Коли заткнула верх, тепло пішло по хаті. А надворі знову розходилося таке, що лихо! Сонце, показавшись зранку, посунуло знову за хмари; зелені вони та непривітні обложили все небо. Вітер з години на годину дужчав, рвав сніг з землі, крутив його на всі боки, вихорив на всі сторони. Кругом хати неначе у сто коней гасало, торохтіло оселею, жалібно співало у димарі. Добре тому, хто тепер дома, в теплій господі!

А ті, що в полі, в дорозі. Серце Прісьчине пило. Вона сьогодні ждала Пилипа. Певно, він зранку рушив. Не дай, господи, не доб'ється до пристановища?

Занесе-закида зовсім снігом, душу заморозить навіки. Пріська ледве ходила по хаті, бліда, хмура, і все стогнала. Довго не обідали, все дожидали — ось-ось над'їде. І пообідали — Пилипа не було. Уже стало й вечоріти — немає. Невеселі думки турбували Прісьчину голову. Пріська трохи не скрикнула. Доччине слово як ножем ударило її в серце. Буря рвонула, аж затріщала оселя у хаті, загуркотіло у вікна, заголосило в димарі, тонко та жалібно, аж в серці у Пріськи похолонуло. Ніч спустилася на землю, сіра, непривітна ніч. У вікна, крізь намерзлі шибки, ледве-ледве пробивався світ; по кутках у хаті зступилися тіні; густий морок окрив її всю. Христя засвітила невеличкий каганець і постановила його на комині. Підсліпо, чадіючи на всю хату, горів його гніт; вітер ходив по хаті; сизий світ коливавсь на всі боки, мов перед смертю чоловік водив померклими очима. Христя глянула на матір і злякалася: жовта, аж чорна, сиділа вона на полу, підобгавши ноги й згорнувши руки; голова її не держалася прямо — важко опустилась на груди; очіпок, підбившись угору, посунувся набік; сірі пасма волосся висіли з-під його, мов посохле бадилля; довга тінь від неї гойдалася на помокрілій стіні. Пріська підвела голову, глянула на дочку, болісно, прикро подивилася. Христю аж обняло холодом від того погляду. «Повія» скорочено. «Повія» Панас Мирний скорочено. Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини. Її батько Пилип Притика, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки, замерзає по дорозі (стоїть зима). Христина ж полюбилася синові місцевого багатія Федору. Батько Федора Грицько Супруненко намагався вижити Христину з матір’ю Пріською з Марянівки, навіть намагався відібрати в них землю. Але землю допомогли відстояти їх сусіди — Карпо з Одаркою. Описується важке життя Христини з матірю, грошей у них не було, Пріська весь час згадувала своє життя — вона рано залишилась без батьків і змушена була весь свій вік працювати у наймах, поки не одружилася з Пилипом, і вони стали працювати на пана. Лицемірством і обманом випровадив багач Христину з села і віддав у найми своєму приятелеві купцеві Загнибіді, що живе в місті. Той, захопившись Христиною, вбиває свою дружину, а дівчину, сунувши п’ятдесят карбованців за мовчання, відправляє назад у село. Незабаром Христину звинувачують у співучасті у вбивстві. Хоч її вину і не було доведено, але всі спроби влаштуватися на роботу були марні. Тим часом помирає її мати. Незабаром на ринку Христина зустрічає свою землячку, Марину, яка почала працювати в місті за наймом ще раніше. Там же, на ринку Христину наймає покоївкою Антон Петрович Рубець. У будинку нового господаря вона закохується в квартиранта, який її спокушає. Заставши Христю, яка виходить вночі з кімнати квартиранта, господиня, що теж була коханкою квартиранта, з ганьбою виганяє Христину з дому, квартирант ж при цьому абсолютно байдужий до долі Христини. Після цього про ганьбу Христини дізнається все місто і вона вже не може отримати роботу ні в одному будинку. Притулком нещасної жінки стало кав’ярня «Шантан», де спустошена Христина, що втратила сенс у житті, разом з такою ж знедоленою подругою Мариною розважала ситу, байдужу до її долі публіку. Один з відвідувачів кафе вмовляє її поїхати до нього в маєток, де Христина і живе цілком щасливо деякий час, поки її «тато» не пропонує їй переспати з генералом, який може посприяти у судовій справі проти цього поміщика. Обурена і розгнівана Христя тікає від нього, не взявши нічого з його подарунків. Під кінець Христя бродить по місту в п’яному тумані, але зустрівши подругу Марину, яка затягує її в шинок, вирішує йти додому в село. Христя вже не в собі: нещастя і жорстокість людей підірвали її психічне здоров’я. На дворі — зима. Христя доходить до свого села вночі, мете хуртовина. Вона стукає в одну з хат, просить впустити переночувати, не дати замерзнути на вулиці. Це хата того самого багатія, який спочатку обманом спровадив її в наймички. Христю не впускають і вона замерзає на смерть. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» образ Христі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» характеристика Христі наведена в цій статті. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» образ Христі Христя — сирота, бідна наймичка, дружина Грицька Риси характеру Христі: загартована у дитинстві тяжкими випробуваннями; жаліслива; має практичний розум, співчутлива. Читать далее. Маргарет Тетчер біографія скорочено Маргарет Тетчер біографія на українській мові коротко викладена в цій статті. Маргарет Тетчер біографія скорочено Тетчер Маргарет Хільда народилася 13 жовтня 1925 року в місті Грантемі в сім’ї бакалійника. Закінчивши школу, вона навчалася в Оксфордському університеті, в 1947-1951 роках стала. Читать далее. «Таємничий сад» скорочено «Таємничий сад» — роман англо-американської письменниці Френсіс Елізи Бернетт. «Таємничий сад» скорочено читати Ця історія починається в кінці XIX і початку XX століть. Мері Леннокс приїжджає з Індії в Йоркшир (в ті часи Індія була все ще в складі Британської. Читать далее. «Сойчине крило» скорочено «Сойчине крило» скорочено нагадає зміст новели Івана Франка. «Сойчине крило» скорочено Головний герой у новорічну ніч отримує листа з Порт-Артура від своєї давньої коханої. Хома занурився в егоїстичне, самозакохане життя. Цей зневірений самолюб живе сам для себе і з самим. Читать далее. Джек Лондон біографія скорочено Джек Лондон біографія українською скорочено американського письменника викладена в цій статті. Джек Лондон коротка біографія Джон Грифіт Чейні народився 12 січня 1876 р. в Сан-Франциско. Коли йому був майже рік, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив. Читать далее. О. Генрі «Останній листок» скорочено О. Генрі «Останній листок» скорочено можна прочитати за 3 хвилини. О. Генрі «Останній листок» переказ «Останній листок» скорочено Дві молоді художниці, Сью і Джонсі, знімають квартирку на верхньому поверсі будинку в нью-йоркському кварталі Грінвіч-Віллідж, де здавна селяться люди мистецтва. У. Читать далее. Туве Янссон біографія скорочено Туве Янссон біографія коротко викладена в цій статті. Туве Янссон біографія скорочено Туве Маріка Янссон — відома фінська письменниця, художниця, ілюстратор. Відома завдяки своїм книгам про мумі-тролів. Туве Янссон народилася 9 серпня 1914 року в творчій родині в Хельсікі (Фінляндія). Читать далее. «Пані Боварі» дуже скорочено «Пані Боварі» дуже скорочено «Пані Боварі» — велика за розміром реалістична розповідь Флобера, яка базується на реальній події. Історія розпочинається з розповіді про юність Шарля Боварі, його вступу до коледжу та одруження з заможною вдовою, яка після 14 місяців у. Читать далее. «Як виникли Карпати» скорочено Легенда «Як виникли Карпати» скорочено пояснює назву гір Карпат, уславлюючи захисників простих людей, таких, як Карпо. Міф «Як виникли Карпати» скорочено Тема: історія утворення Карпатських гір за народним повір’ям. Ідея: перемога справедливості та правди над кривдою та гнітом. Колись. Читать далее. «Професія місіс Уоррен» скорочено «Професія місіс Уоррен» — п’єса Бернарда Шоу, опублікована в 1893р.-1894 р. «Професія місіс Уоррен» головні герої Місіс Уоррен — власниця публічних будинків, 45 років; Міс Віві Уоррен — її дочка, 22 роки; Містер Прейд — архітектор, товариш місіс Уоррен, 50. Читать далее. Іван Бунін біографія скорочено Коротка біографія Івана Буніна на українській мові розповість про шлях до визнання відомого російського поета і письменника. Іван Бунін біографія скорочено Народився Іван Олексійович Бунін в небагатій дворянській сім’ї 10 (22) жовтня 1870. Дитинство Буніна пройшло в маєтку Орловської губернії. Читать далее. «Русалочка» скорочено «Русалочка» скорочено читати українською Ви можете за 5 хвилин. «Русалочка» короткий зміст (переказ) » Русалочка » — відома казка Андерсена, про молоду русалку, яка готова відмовитися від свого життя в морі заради того, щоб отримати людську душу і любов принца. Читать далее. «Холодний дім» скорочено «Холодний дім» Діккенс скорочено Історія розказується від імені двох осіб — Естер Саммерстон (перша особа) та оповідача. Естер Саммерстон — дівчинка-сирота, яка живе у Віндзорі, у будинку міс Барбері, яка є їй хресною та тіткою. Дівчинка нічого не знає про. Читать далее. «Замок» Кафка скорочено «Замок» (Das Schlo?) — останній, незакінчений роман Франца Кафки, опублікований посмертно. «Замок» Кафка скорочено ви можете прочитати за 10 хвилин. «Замок» Кафка короткий зміст (переказ) Головний герой (К.) прибуває в село, яке належить Замку пізно ввечері. Синові доглядача Замку, який. Читать далее. «Король Дроздобород» скорочено Брати Грімм «Король Дроздобород» скорочено Казка розповідає про те, як на оглядинах женихів горда красуня-принцеса відкидала одного з них за іншим, насміхаючись при цьому над їх уявними і дійсними недоліками. Особливо дісталося молодому королевичу, який займав в ряду женихів мало. Читать далее. Джузеппе Верді біографія скорочено Джузеппе Верді біографія українською мовою скорочено викладена в цій статті. Джузеппе Верді коротка біографія Джузеппе Фортуніно Франческо Верді — італьянскій композітор, творчість якого є одним з найбільших досягнень світового оперного мистецтва. Створив 26 опер і один реквієм. Народився 10 жовтня. Читать далее. «Лігейя» скорочено » Лігейя » (англ. Ligeia) — розповідь відомого американського письменника Едгара Аллана По, написана і вперше опублікована в 1838 році. «Лігейя» вважається одним з кращих творів Едгара. «Лігейя» скорочено Автор розповіді починає свою історію з того, що він ніяк. Читать далее. Моем «Театр» скорочено Вільям Сомерсет Моем «Театр» скорочено читати українською Ви можете за 4 хвилини. Моем «Театр» скорочено Театр — найвідоміший роман англійського письменника Сомерсета Моема, написаний в 1937 році. Тонка, іронічна історія блискучої, розумної актриси, яка відзначає «кризу середини життя» романом з. Читать далее. «Свинопас» Андерсен скорочено » Свинопас » Андерсен скорочено Українською читати казку Ви можете на цій сторінці. «Свинопас» Андерсен скорочено Бідний принц хоче одружитися з донькою імператора і посилає їй два подарунки, солов’я і троянду. Принцеса відкидає скромні подарунки, так як вони справжні і. Читать далее. «Усмішка» Бредбері скорочено «Усмішка» Бредбері скорочено Рано-вранці вже вишукалась черга з чоловіків, що хотіли… плюнути в картину в центрі майдану. Серед усіх був і хлопчик Том. Він постійно розпитував чоловіків. А чи правда, що вона усміхається?

А чи правда, що їй чотириста років. Читать далее. Максим Горький біографія скорочено Максим Горький біографія на українській мові скорочено розповість про життя російського письменника і драматурга. Максим Горький біографія коротко Народився 16 (28) березня 1868 в м. Нижній Новгород в небагатій родині столяра. Справжнє ім’я Максима Горького — Олексій Максимович Пєшков. Батьки. Читать далее. О. Генрі біографія скорочено О. Генрі біографія на українській мові скорочено відомого американського письменника викладена в цій статті. О. Генрі біографія скорочено Вільям Сідні Портер народився 11 вересня 1862 в Грінсборо штату Північна Кароліна. Портер закінчив середню школу у 1876 році і вступив до. Читать далее. Шиллер «Рукавичка» скорочено Шиллер » Рукавичка » скорчено Читати на українській мові Ви можете за 5 хвилин. Шиллер «Рукавичка» скорочено Балада розповідає історію молодого і відважного лицаря у Франції. Цей період ознаменувався жорстокими іграми та розвагами в суспільстві. Диких звірів випускали на арену. Читать далее. «Алхімік» Пауло Коельо скорочено «Алхімік» скорочено українською читати Роман починається з передмови, в якій автор попереджає, що сам роман вигаданий і має символічне значення. Далі він повідомляє, що сам довгий час займався алхімією, але його пошуки зайшли в глухий кут, поки він не зустрів. Читать далее. «Що записано в книгу життя» скорочено «Що записано в книгу життя» скорочено Коцюбинський розповість про тяжке життя селян в голодні роки. «Що записано в книгу життя» скорочено «Що записано в книгу життя» стислий переказ Ви можете прочитати за 4 хвилини. Після хвороби онуки бабу переселили з. Читать далее. «Король Матіуш Перший» скорочено «Король Матіуш Перший» читати скорочено українською повість Януша Корчака Ви можете за 5 хвилин. «Король Матіуш Перший» короткий зміст (переказ) Після раптової смерті короля на троні опиняється його маленький син — король Матіуш I. Ні братів, ні сестер у юного. Читать далее. «Девід Копперфілд» скорочено «Девід Копперфілд» Діккенс скорочено Роман «Девід Коперфілд» має автобіографічний характер. За сюжетом, Девід Коперфілд з’явився на світ через кілька місяців після смерті батька. Коли хлопчикові було сім років, його мати вступила у шлюб з манірним паном Мердстоном. Між хлопчиком. Читать далее. «Маклена Граса» скорочено Маклена Граса — соціально-психологічна драма М. Куліша. Якщо у вас не вистачає часу прочитати твір повністю, то ви можете прочитати «Маклена Граса» короткий зміст по діях. «Маклена Граса» скорочено Дія перша На світанку Анеля розбудила матір і сказала, що їй. Читать далее. «Фата моргана» скорочено Fata Morgana (Марево про землю) — повість Михайла Коцюбинського, присвячена темі змін в українському селі на початку XX століття та революції 1905-1907. «Фата моргана» скорочено читати ЧАСТИНА 1 Проходячи біля зруйнованої сахарні, Андрій Волик згадує своє минуле життя. Він працював. Читать далее. «Маруся Богуславка» скорочено «Дума про Марусю Богуславку» — перлина українського народного епосу. Стислий переказ «Маруся Богуславка» не донесе всіх подробиць народної думи. «Маруся Богуславка» скорочено На Чорному морі, на білому камені стоїть кам’яна темниця, а в ній перебуває в неволі сімсот козаків. Світу. Читать далее. Сліпі видатні люди Сліпі видатні люди є прикладом того, що потрібно боротися за своє життя та мрію незважаючи на труднощі. Сліпі видатні люди Сліпий художник Джон Брамблітт — сліпий художник. Він втратив зір у віці 30 років внаслідок ускладнень після епілепсії. Спочатку Джон. Читать далее. Едгар По біографія скорочено Біографія Едгара Аллана По скорочено на українській мові викладена в цій статті. Едгар Аллан По коротка біографія Едгар Аллан По — американський письменник, поет, літературний критик і редактор, представник американського романтизму. Творець форми сучасного детектива і жанру психологічної прози Народився. Читать далее. «Енн із Зелених дахів» скорочено «Енн із Зелених дахів» скорочено Читати українською Ви можете за 7 хвилин «Енн із Зелених дахів» скорочено Енн із Зелених дахів — Роман канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері 1908 року. Інша назва — «Аня з Зелених мезонінів» Аню Ширлі, 11-річну сироту. Читать далее. Джанні Родарі біографія скорочено Джанні Родарі біографія скорочено на українській мові для дітей та дорослих викладена в цій статті. Джанні Родарі коротка біографія Джанні Родарі — відомий італійський дитячий письменник і журналіст. Джованні Франческо Родарі народився 23 жовтня 1920 року в містечку Оменья (Північна. Читать далее. «Овальний портрет» Едгар По скорочено «Овальний портрет» (англ. The Oval Portrait) — розповідь Едгара Аллана По про трагічну історію створення загадкового портрета із замку. Це одне з найбільш коротких оповідань Едгара По, при першій публікації в 1842 році воно було всього на двох сторінках,. Читать далее. «Принцеса на горошині» скорочено «Принцеса на горошині» казка Андерсена на українській мові викладена в цій статті. «Принцеса на горошині» Андерсен скорочено читати Жив принц, і захотілось йому одружитися з справжньою принцесою. Він об’їздив цілий світ, але так і не знайшов собі нареченої. Принцес було. Читать далее. «Американська трагедія» скорочено » Американська трагедія » — роман американського письменника Теодора Драйзера. Сюжет оснований на випадку вбивства в 1906 році Честером Джилетом своєї дівчини Грейс Браун. Ви можете прочитати Детальний переказ «Американська трагедія» «Американська трагедія» скорочено Клайд Грифитс — син вуличних проповідників. Читать далее. Маруся Чурай біографія скорочено Маруся Чурай біографія скорочено викладена в цій статті. Підготувати повідомлення про Марусю Чарай, українську народну співачку, допоможуть Цікаві факти про неї. Маруся Чурай коротка біографія За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті. Читать далее. «Три роки» Чехов скорочено «Три роки» — повість Антона Чехова, написана в 1895 році. «Три роки» короткий зміст Твір являє собою низку епізодів з життя московського підприємця Олексія Федоровича Лаптєва. Дія починається в невеликому містечку, куди герой приїжджає, щоб відвідати хвору сестру. Тут він. Читать далее. Марко Вовчок біографія скорочено Марко Вовчок біографія коротко української письменниці викладена в цій статті. Цікаві факти про Марко Вовчок розкриють таємниці її життя. Справжнє ім’я: Марія Олександрівна Вілінська Марко Вовчок коротка біографія Народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у збіднілій. Читать далее. Повія Текст. Частина перша У СЕЛI. Ще такої зими лютої та скаженої люди не зазнають!

Осiнь була дощова: вiд другої пречистої як почалися дошi, та день у день лили – до самого Пилипа. Земля так набралася води, що вже i в себе не приймала. Великими рiчками-озерами стояла та вода по полях та балках; на проїжджих шляхах такi багна – нi пройти нi проїхати. Не тiльки село з селом – сусiди не бачилися одно з другим цiлими тижнями; жили, як у неволi. Осiння надвiрня робота стала. Коли хто мав клуню – молотив собi потроху, прибирав, що дала за лiто кривава праця. Та чи багато тих клунь у Мар'янiвцi?

У зборщика Грицька Супруна – одна; у попа – друга; у пана третя; а в останнiх хлiб гнив у стогах. I врожай того лiта негустий удався; тепер осiнь мала й те зогноїти… Болiло хлiборобське серце, дивлячись на свої залитi водою токи, на почорнiлi, припавшi до землi стiжки. У Демиденка у стозi жито росло; у Кнура два стоги мишi поточили; зовсiм скирти розсунулись, розпались – у гнiй повернулись. В Остапенка оселя подiрчавiла – вода у хату лилася: лгав був сеї осенi вкрити, та захопила негода. На людей пiшла пошесть: трясцi, пропасницi… Заробiтку нiякого; грошей немає. У других i хлiба пе стало, та нiде й позичити. Бiда, кара господня!

Наймали акафисти, служили молебнi – нiщо не помогало! Так було аж до Пилипа. Уночi перед заговiнами потягло холодом; у свiту випав невеличкий снiжок. Продержало з тиждень морозом – земля заклякла, як кiстка. Люди й тому радi: зразу кинулися до хлiба. Зягупалiї з досвiтку до пiзньої ночi цiпи мiж стогами, загарчали лопати на токах – шпарко народ узявсь до роботи! Через тиждень – замiсть чорних стогiв жовтiли високi ожереди соломи. З хлiбом управились, а одвезти у мiсто на базар або на ярмарок куди – колоть же така – нi з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той – вола розчахнув, а той – разом пару. Хто мав конячку – ще сяк-так, возив потроху. Та чи багато ж тих коней у селi? Мар'янiвщани споконвiку хлiбороби: вiл, а не кiнь – сила у польовiй роботi. Мар'янiвщани кохалися у волах, а не в конях: конем так – поїхати куди, прогулятися, а волом – робити. Шкода скотини, а тут за подушне надавили: овечата, свинi, корови – все за безцiнь пiшло; у волость побрали та там i продали… Народ плакався, бiдкався, бо то ж тiльки першу половину заплачено; з чого ж взяти на другу? Усi носи повiсили. Одна надiя зосталася – Миколаївський ярмарок у мiстi; там як не продати, то хоч пропадай. Люди надiялись та молились, щоб хоч трохи пiдкинуло снiгом, притрусило дорогу: все ж саньми не те що возом, – i для скотини легше, i набрати бiльше… На Наума потеплiло. Сонце сховалося за зеленi хмари; з полудня вiтер повiяв; зробилась одлига. Продержало так три днi. Проти Варвари почало мотрошити снiжком; до свiту i геть-то його впало. Народ мерщiй шарахнув на ярмарок: хто мав скотину – своєю, а хто не мав – упрохувався в сусiди. Всi виїздили та виходили; всякому треба те продати, друге купити. Упросився й Пилип Притика до Карпа Здора, свого сусiда й кума. Скинув до його на сани мiшечкiв п'ять жита, один – пшеницi та пiвклунка пшона – увесь лишок, який можна було збути; упросився до кума, та на Варвари раненько й поїхали в город. Виряджала їх сiм'я Здорова; виряджала й Прiська, жiнка Пилипова, не так стара, як застарена, молодиця; прощалася з ними й дочка Пилипова, Христя – дiвка сiмнадцяти лiт. Прiська наказувала чоловiковi солi купити, хоч з пiвпуда; Христя прохала батька привезти з мiста гостинця – хоч перстень, хоч сережки, хоч стьожку яку-небудь… – Гаразд, добре!

– смiється гiрко Пилип, думаючи бiльше про подушне, за котре вже не раз натякав Грицько Супруненко, нiж про доньчине бажання. Мiсто вiд Мар'янiвки верстов зо двадцять. Коли удосвiта виїхати, то на обiд саме поспiнеш. Так вони розлiчували; так i в дорогу рушили. Зряику снiжок потроху почав падати, все прибiльшуючи та приспоряючи. Було тихо, а то й вiтрець рушив – почало колесом снiг крутити. Iк обiду таке схопилось, що свiту бiлого не видно! Не вiтер, а буря завiяла, метучи цiлi гори снiгу по землi, вихорючи немов густу кашу у повiтрi. Не стало видно нi неба, нi землi – все то одно непроглядне вiхало… аж страшно, аж сумно стало! Так було з пiвдня на Варвари i цiлий день на Сави. По дворах понавертало такi кучугури, що страшно дивитись; деякi хати зовсiм позаносило, позамуровувало. Мар'янiвка розкинулась на двох сугробах, посеред котрих у долину, мiж густими вербами, лежав ставок. Тепер теї долини й не видно; невеличкi гiлячки височезних верб, мов тирчаки бур'яну, визирають з-пiд снiгу, вулицi забитi-заметенi; по дворах врiвень з хатами стоять страшеннi снiговi баби, i тiльки вiтер куйовдить їх гострi голови. У Притики в дворищi, крайньому вiд царини, – повнi хлiвцi й повiточки снiгу, кругом хати, мов сторожiв, постановило п'ять баб; з верхiв їх вiтер рве й перекидає снiг через оселю; а на димарi повикручувало такi кудлатi барани – i не пiзнати, чи то людське житво, чи навернуло таку кучугуру снiгу. На Миколи перестало бити, зате ушкварив мороз – аж кипить, та вiтер так i рве, так i несе з землi… Ще такого страшенно холодного дня нiхто не зазнає! Галки на деревах замерзали i, як шматки льоду, падали додолу; горобцi по повiтках колiли… У церквi, не дивлячись на таке свято, – не дзвонено, не служено: до неї добитися не можна!

Народ з самого ранку узявся був за лопати, щоб прогорнути хоч стежку, та нiчого не зробивши, розiйшовся по хатах… Скотина третiй день не напована: глибоко водопiй занесено, та й сама скотина у тяжкiй неволi; з великою силою до неї можна було добратися, щоб укинути оберемок соломи… Вiвцi, телята почали гинути… Ще таких два днi – i нi щетини не зостанеться у селi! Справдилася поговiрка: «Варвара похвалиться, Сава постелиться, а Микола скує!» Кинулась ранком Прiська вийти э хати – нiяким побитом дверей вiдчинити!

Замiстъ сiней Пилип зробив сяку-таку примостку, обкидавши зокола гноєм. Тепер у той захист навернуло повно снiгу! А тут ще, як на те – все топливо вийшло, приварку не стало: нiчим витопити, нi з чого борщу зварити. На велику силу Прiська з Христею одхилили дверi, прогортаючи руками снiг; що не можна було викидати надвiр, вигортали у хату. Снiг розтавав; калюжi текли пiд пiл, пiд пiч, пiд лави; у хатi, як у льоху, стало холодно, вогко… Сяктак дверi вiдчинились. Почали знову вигортати снiг з хати у сiни, з сiней – надвiр. Обидвi ухоркались, аж пiт пройняв. Захист очистили вiд снiгу й закрили плетеним засiком, що порожнiй стояв у кутку. Тепер же треба до соломи якось добитись: не сидiти ж у нетопленiй хатi!!

Христя, молодша, кинулась було – та й пiрнула з головою в снiгу. Прiська стала рятувати; пiднявся крикгук… З сусiднiх дворiв те ж саме чулося: i там було не краще. Посеред улицi хтось кричав, лаявся… хтось десь реготався… I смiх, i лихо. Насилу Христя вилiзла з кучугури, та знову кинулась – i знову зав'язла… – Нi, не так, – каже Прiська. – Возьмiмо ночви та ночвами виносимо!

узяли ночви. Кругом хати був вiльний проход; помiж бабами ще виднiлись просвiти; у просвiти носили снiг, закидали їх. Не забарилася снiгова стiна вирости кругом хати… Насилу добилися до соломи. Ряден з п'ять її утягла Христя у хату. Прiська зовсiм вибилась з сили, лежала на полу та стогнала… Топлива добули; треба б у погрiб добитись. Попробувала знову Христя – нi, не сiкайся! – Та хай йому, тому погребовi!

Ще трохи там зосталося бурякiв – зваримо борщ; пшоно теж є – буде на кашу, – рiшила Прiська. – Що картоплi нема, то сiлькiсь уже! – I димар занесло… Оце лихо! – тiльки що сказала Христя, як з грюком цiла копиця снiгу посунулася на припiчок. Христя мерщiй винесла його у сiни. Дим почав клуботатись над припiчком, шукав проходу; снiгу ще кинуло З димаря; це зразу сiпнуло його угору… Слава богу! Солома запалала жаркоясно. Поки Прiська лежала та спочивала, Христя поралась коло страви… Швидка ця Христя, золотi в неї руки! Не забарилася вона витопити, страви наварити. Коли заткнула верх, тепло пiшло по хатi… А надворi знову розходилося таке, що лихо!

Сонце, показавшись зранку, посунуло знову за хмари; зеленi вони та непривiтнi обложили все небо. Вiтер з години на годину дужчав, рвав снiг з землi, крутив його на всi боки, вихорив на всi сторони. Кругом хати неначе у сто коней гасало, торохтiло оселею, жалiбно спiвало у димарi. Добре тому, хто тепер дома, в теплiй господi! А тi, що в полi, в дорозi. Серце Прiсьчине пило. Вона сьогоднi ждала Пилипа. Певно, вiн зранку рушив. Не дай, господи, не доб'ється до пристановища?

Занесе-закида зовсiм снiгом, душу заморозить навiки. Прiська ледве ходила по хатi, блiда, хмура, i все стогнала. Довго не обiдали, все дожидали – ось-ось над'їде… I пообiдали – Пилипа не було. Уже стало й вечорiти – немає. Невеселi думки турбували Прiсьчину голову. Прiська трохи не скрикнула. Доччине слово як ножем ударило її в серце… Буря рвонула, аж затрiщала оселя у хатi, загуркотiло у вiкна, заголосило в димарi, тонко та жалiбно, аж в серцi у Прiськи похолонуло. Нiч спустилася на землю, сiра, непривiтна нiч. У вiкна, крiзь намерзлi шибки, ледве-ледве пробивався свiт; по кутках у хатi зступилися тiнi; густий морок окрив її всю. Христя засвiтила невеличкий каганець i постановила його на коминi. Пiдслiпо, чадiючи на всю хату, горiв його гнiт; вiтер ходив по хатi; сизий свiт коливавсь на всi боки, мов перед смертю чоловiк водив померклими очима. Христя глянула на матiр i злякалася: жовта, аж чорна, сидiла вона на полу, пiдобгавши ноги й згорнувши руки; голова її не держалася прямо – важко опустилась на груди; очiпок, пiдбившись угору, посунувся набiк; сiрi пасма волосся висiли з-пiд його, мов посохле бадилля; довга тiнь вiд неї гойдалася на помокрiлiй стiнi. Прiська пiдвела голову, глянула на дочку, болiсно, прикро подивилася… Христю аж обняло холодом вiд того погляду. – Як хочеш, – одказала Прiська й знову спустила голову на груди. Христя затопила… Весело забiгали яснi вогники по тонких стеблах соломи, залiтали невеличкi iскорки по чорних челюстях печi; вiхтем пiднялося полум'я вгору, палахнуло на всю хату, заблищало по намерзлiй шибцi i не забарилося згаснути. Христя пiдкинула соломи… ще… та ще… Знову полум'я пiднялося, свiт осiяв усю хату. Чорною марою вирiзувалась Христина постать серед того свiту; кругле молоде обличчя, мов квiтка, червонiло, очi блищали… Свiт, палаючи, поза комином блима i пада на пiл, добираючись до сволока… У кутку над полом на жердцi висить одежа – свитки, юпки, спiдницi, спускаючи вiд себе чорну тiнь; пiд покрiвлею тiї тiнi сидить Прiська, як i сидiла; свiт бiгає по її виду, одежi – їй байдуже: згорбившись, похнюпившись, вона, здається, слухає бурi, що так страшенно гуде та виє кругом хати… I здається їй, щось шамотить там… крекче, преться, добивається. Почувся i голос людський. За Грицьковою помiччю засiк посунули в сiни i в хату увiйшли разом. Грицько, височезного зросту та ще в кобеняцi, досягав головою аж до самої стелi. – Здоровi! – привiтався вiн, скидаючи разом з кобою й шапку та показуючи цiле руно посивiлого волосся на головi, своє довге суворе лице, насупленi брови, здоровезнi намерзлi вуса. – Та я цю пiсню не вiд одного чую! – перебив Грицько. – Лиха їх година розносила по ярмарках! А тут в одну шкуру посилають: iди. Отака путь… х-хе!

– Гаспид їх знає!

От нещастя! – чухаюч тяжко. – Вони там по ярмарках гуляють, горiлку п'ють, а ти по їх ходи та збирай… Прiська мовчала. Вона знала добре цього Грицька: не було гарячiшого чоловiка на селi, як вiн. Розсердити його – як раз плюнути; а коли розсердився – як реп'ях той учепиться. Краще мовчати. I Грицько мовчав, ходив по хатi, хукав та тер руки, бив чобiт об чобiт. – А тепер ще плентайся до Гудзя. Благий, бач, свiт!

– сердився Грицько. – Душею наложиш через їх, проклятих. Та хоч би грошi давали. – Брехня!

– обiрвав Грицько. – То така вдача ледача, така звичка бi нова! Сповадились так: ходи по їх разiв по десять та проси, у ноги кланяйся. – Було б що вiддавати, – усмiхаючись, каже Прiська, – а не то що в шинок ще носити… Уже, здається, що у кого й було, то все поздирали. Доки вони вже будуть i драти?

– Воно ж i даванню кiнець є… Уже ж усе, що було, забрали… овечат продали, свиней продали, одежу лищню… Зосталися однi з душами. Доки ж таки його брати i з чого його взяти? Он, небiйсь, у панiв скiльки землi – не мiряно! З iх би i брали. – Та не стiльки, як з нас. З їх за землю беруть. А з нас? I подушне, i викупне, i земське, й мирське. Господи! от настало життя, – вороговi такого не пожадаєш. – Толкуйся!

Що поможеться. А ке лиш, дiвко, вогню люльку запалити, – пiдходячи до печi, промовив Грицько. Христя витягла жару. – Як же ти його вiзьмеш? – скрикнув Грицько, показуючи рукою на купу попелу, в котрому тлiли iскри. – А до хлопцiв, небiйсь, проворна, – зло увернув вiн. – Давай вiхоть! – То ти ж скажи Пилиповi, щоб безпремiнно достачив грошi, – каже Грицько, положивши вiхоть на люльку. Огонь пробiг вподовж його виду, освiтив насупленi брови, сiрi сердитi очi, котрими вiн блимнув на Христю… Здяб» ться, трiскучий мороз таким холодом не дихнув би, як глянув вiн па неї. – Жди ти вiд Грицька звичайностi – дiждешся!

Вiн уже i звичаї людськi через свою пиху погубив, – промовила, зiтхнувши, Прiська i знову побралася в куточок на пiл, на своє мiсце. Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкi думки обсiли голову, її довге життя розстилалося перед нею… Де її радощi, де тi веселощi?

День у день робота, день у день праця – нi згуляти, нi спочити. А нужда яка була, така й є; з самого малку як причепилася – та й досi… Що було доброго в серцi, що було живого в душi – як той шашiль, вона проточила: i краса була – не знать коли зносилася; i сила була – не знать де дiлася; якi надiї були – i тих немає; зосталася одна – дочку пристроїти, та тодi хоч i вмерти… Без жалю, без туги, скорiше радiючи, кинула б вона сей свiт: такий вiн їй гiркий та обридлий, темний та непривiтний… Там – хоч вiчний одпочинок; а тут – нi спочинку немає, нi єдиної одрадiсної хвилини… Ще й так вона довго протягла: другого б роздавило такою вагою нужди та горя або заставило руки на себе наложити; вона ж усе перетерпiла, все перемогла… Не диво, коли в сорок лiт прийшлося посивiти; глибокi зморшки порiзали високе чоло, покарбували колись повне рум'яне обличчя, спершу висушивши та вив'яливши його; воно стало жовте, як вощина; високий стан осiв, пряма спина зiгнулася у дугу, а колись блискучi очi погасли-поблiдли, як блiдне квiтка на морозi… Великi зашпори заганяло життя у серце Прiсьцi, страшким морозом кувало їй душу!

Як мучена, сидiла тепер вона на полу, i не хотiлося їй дивитись нi на що, не хотiлося дихати; спустивши очi, вона важко зiтхала… Буря вила й одкликалася болiстю па її душi, на кiстках, на серцi. – Його вже не буде сьогоднi, – промовила глухо Прiська. – I то – спочити… – i, протягаючи свої синi корявi руки, полiзла на пiч. Кiстки їй лущали; сама вона стогнала. Христя глянула на матiр, провела її поглядом аж на пiч – i на серцi у неї похолонуло. Така мати стара, зiсохла, немощна… Невже й вона доживе до такого? Не доведи, господи! – Мамо, ви плачете? – допитувалась дочка. I плач, i зiтхання на який час замирали… Вiтер покривав їх своїми жалiсливими заводами. Недарма журилася Прiська; недарма цiлої ночi не спала, то гiрко плачучи, то важко зiтхаючи: уже третiй день минув пiсля Миколи, а Пилипа все не було. Щодня вона бiгала до Здорихи довiдатися, чи не приїхав її чоловiк?

Поки ж Здора не було, ще таки надiя жила у її серцi, ворушилася на самому днi, грiла; а як Карпо приїхав та сказав, що Пилип, спродавшись, пiшов вiд нього i бiльше йому не доводилося бачити, – нi жива нi мертва вернулася Прiська додому… У головi в неї гуде, у вухах дзвоне, в очах жовто… Вона но змогла слова сказати; як злягла, то пролежала, наче дерев'яна, до другого дня. На другий день пiшла розвiдувати по селу – хто приїхав?

розпитувати – чи не бачили де-небудь її Пилипа?

Iван Кнур хвалився, що бачив його в шинку; Грицько Хоменко розказував, що вони водилися з Уласом Загнибiдою; Дмитро Шкарубкий казав, що бачив на самого Миколи, як Пилип виходив З мiста. «Куди се?» – питався Дмитро. «Додому». – «Хiба спродався?» – «Спродався», – одказав Пилип i вдарив по кишенi рукою. «А то що мете?» – спитався Дмитро. «То не про нас мете!» – смiючись, одказав Пилип. «А про кого ж?» – «Про тих, що в ридванах їздять та бояться холоду», – i, зареготавшись, пiшов собi геть. Другi, кого не питала Прiська, казали, що не бачили i в вiчi її Пилипа, гудили годину, гудили дорогу, забиту та занесену снiгом; нахвалялися, що зроду-вiку вдруге не поїдуть на сю ярмарку; розказували, що багато народу померзло; того вже й не лiчити – хто ногу, або руку, або нiс одморозив… I полiцiя, i становi їздять усюди, розривають бурти снiгу та вибирають задубiлих… «Як дров тих наскладано у полiцiї!» – додав Петро Усенко. Вернулася Прiська додому заплакана та зажурена. Христя собi плаче; одна однiй слова не скаже. А тут ще й Грицько надолужує: щодня iде подушне правити – i сьогоднi iде, i завтра iде. – Не вiзьме його лиха година!

Такого нiщо не бере!

– кричить Грицько, та повернеться ще до Христi i почне їй голки заганяти… все про хлопцiв їй плеще. Христя знає, куди се Грицько стриже, та мовчить, щоб ще бiльше не роздратувати. Грицько – багатир, дука: у його три пари волiв, двi шкапи, цiла сотня овець; два двори – один у найми дає, у другому сам з жiнкою та нежонатим сином живе. Тихий його син Федiр i з себе гарний, робочий, слухняний; горiлки не п'є, по шинках не волочиться. Усе б гаразд, та… сватав восени Грицько Федора на Рябченковiй Хiврi, хоч поганiй, зате багатiй дiвцi, а Федiр вiзьми та й одкинься: «Нi за що не вiзьму Хiврi». – «А кого ж тобi? Попiвну яку?» – «От, – каже Федiр, – гарна дiвка у Притики – Христя». Грицько глянув так на сина, мов його хотiв наскрiзь пронизати. «У Притики. Гарна, та що має?» – грiзно спитався. I вже бiльше Федора не силував. З того часу нiколи не минав случаю тим або другим Притицi насолити. А Федiр, як на те, дедальше все бiльше припадає до Христi; не так вона до нього, як вiн до неї липне. Люди по селу почали гомонiти: причарувала Христя Федора та й глузує з його. Почув Грицько та ще дужче сказився: вилаяв Федора, трохи не бив i нахвалявся, що вiн сього Притику з усiєю сiм'єю З свiту зжене; так ото Христю де стрiне, зараз i почне їй очi хлопцями вибивати. От i тепер: не одну, не двi голки загнав вiн i без того в уражене серце… Христя мовчала. Та й що їй казати? Чи їй тепер до тих хлопцiв, коли у своїй хатi таке лихо? Уже Прiська вступилася за неї. – А ти глядиш за своєю дочкою? – грiзно запитав Грицько. Защемiло, заболiло материне серце. I без того важка туга надавила його, а така образа пройняла, неначе шилом, до самого краю. – Чому ж ти навчиш? Ти б ще дужче залив очi, то бiльше б побачив, – не витерпiла Прiська, натякаючи на те, що Грицько прийшов випивши. – А ти менi не кажи сього… I ти чарiвниця, i твоя дочка така! Ви тiльки й знаєте хлопцiв заманювати та чарувати. – Не знаєш?

Удаєш себе святою? А хто мого Федора з ума звiв?

Хто його напував, пiдкурював. Не знаю, думаєш?

Мовчи ж! Та стояла, як стiна, нiма, як крейда, бiла. Вона злякалася тiї бучi, що збив Грицько; вона злякалася його погляду страшного, його голосу крикливого. Вона слова не сказала матерi, так i вдарилася в сльози. Прiська не знала, чому вiрити, кого слухати. Думки у її головi плуталися, роздвоювалися: то учувалася їй страшна буря, увижалася завiрюха, крик людський, замирання; вона чує голос Пилипiв, вона баче його безпомощного, як вiн ховає одубiлу голову в снiг… серце її рветься надвоє; то – перед очима недавня спiрка з Грицьком, його натякання про Христю… Бог знає! Хiба признається винувата дочка матерi. I її серце не рветься, а замирає, перестає битися; щось важке давить душу, чорною запоною застилає очi. Господи, яi;а їй мука! яка люта та тяжка мука!

Короткий день минає, настає нiч зимня, довга пилипiвська нiч. Чого за ту пiч не передумаєш?

Якi думки не перейдуть через голову, через серце?

А Прiська ж то за всю нiч i на волосину не заснула: як лягла звечора, та цiлу нiч тiльки й чутно було її глибоке зiтхання, її гiрке схлипування. Христя теж довго не спала: вона боялася, як то було прошлу i позапрошлу нiч, матiр розважати… Знав Грицько, коли їй вiддячити… А жалостi в його – нi капельки. Як їй тепер завiрити матiр, що вона не винувата?

Вiдкрити їй усi таємнi розмови з Федором? Яка ж дочка-дiвка вiдкриє може, i таке, за що мати, дознавшись, i косу нам'яла б; а як не знає, то воно й байдуже… Як же його сказати їй, та ще тепер, коли серце материне i без того обливається кров'ю, коли, може, вона тiльки й бачила, тiльки й чула голос батькiв, як виряджала у ярмарок? Журба та досада гнiздилася в душi, ножем поверталась у серцi; Христя мовчала, слухаючи безодрадiсне материне зiтхання; чула, коли сльози падали з її очей, коли вона їх утирала. Молода душа довго не здерже такої ваги, такого лиха: вона знемагає пiд тим важким гнiтом. Не видержала й Христя; сон – не сон, а якась утома почала її розхитувати, закривала заплаканi очi. Свiтом прокинулась Христя i здивувалася, що мати досi не вставала. То було, коли заспить Христя, Прiська завжди буде її; а то вже i свiт заглядає у вiкна своїми сiрими очима, а вона й досi лежить на печi тихо, не поворухнеться. «Хай же мати спить, – дума Христя. – Хай хоч трохи спочине, поки я впораюсь». Навспинячки Христя ходила, щоб не замутити тiї тишi, що панувала у хатi; як на те ж – солома шелестiла, аж лущала. Христя почала ще бережнiше ступати, їй треба умитися, а води у хатi немає. Христя, як кiшка, покралась у сiни; коли вернулася знову у хату, то перше, що їй кинулось у вiчi, – мати вже встала: у чорному закапелцi, мiж комином i бiлою стiною, тремтiла її постать сiра… То не мати, то не жива людина, то – виходець з того свiту. На кiстлявих її плечах сiрiе сорочка, широка-широка, мов не на неї шита; шия жовта, як у мертвяка, якось витяглася, посвiчуючи своїми кiстками; щоки усередину увалилися, жовтим воском узялися; очi, неначе олив'янi шаги, свiтили; пiд ними мов синi мiшки висiли; кругом червонi кружала… Сама журба, само лихо не дивилися б так страшно, як Прiська у той час дивилася! Вона вся трусилася; вуста її тремтiли, наче що шепотали… Трохи не випустила глечика з рук Христя, як углядiла свою матiр. – Не вернувся. Немає? – мов трава суха прошелестiла, спитала Прiська, скривившись. Вона, видно, хотiла плакати, та не змогла; очi її горiли, блищали, i, як вона не лупала набряклими вiями, нi одна сльозина не показалася. Прiську наче хто у бiк шпортонув ножем при тому словi; вона кинулась, трiпнулася… та так i закаменiла на мiсцi – хоч би слово яке сказала, хоч би Зiтхнула! Тiльки збожеволiлими очима прикро дивилася на Грицька. Христя собi глянула на його, подивилася на матiр, схопилася за лице руками, притулилася до комина головою… У Грицька морозом сипнуло вiд того Христиного крику; та Грицько не такий, щоб ударяти на сльози: вiн пройшовся по хатi i знову почав докладати: – Оце у волостi був… носив подушне… При менi бумага получена, об'явити жiнцi чи дiтям, чи родичам яким, щоб прийшли у мiсто признавати… Знайшли у снiгу замерзлого… Загнибiда, либонь, признав… Так щоб узяли поховати, коли хотять… Там бiля його i чоботи новi знайшли i ще щось… З волостi хотiли назнарошне за тобою посилати, та я сказав: все рiвно буду на тiм краї – зайду й скажу. Грицько, скiнчивши, подивився на Прiську, поглянув на Христю… Прiська мовчала; Христя тужила. Вiн знову пройшовся по хатi, раз i вдруге; знову глянув на дочку i матiр… Нiхто не вгадав би, що його очима свiтило: чи радiсть, чи гiрка ураза? Лице його якось перекосилося… По хатi носилося Христине лементування. – Ви ж чули?

– глухо спитався вiн i, повернувшись, пiшов з хати. Слiдом за ним, наче докiр, вирвавсь нестямний крик Христi i розпався надворi. Грицько, струснувшись, повернув улицею. Прiська все божевiльне дивилась на неї та тремтiла. А се – наче що з-пiд Землi – трiснуло, писнуло… Страшний охриплий крик вирвався з Прiсьчиних грудей i розлився божевiльним плачем… Прiська припала до Христi, обхопила її голову руками i страшно-страшно завила. Надворi насупилося; у хатi потемнiло. I серед тiї темноти, неначе сови, перегукувалися дочка й мати… Тонкий виразний крик дочки зливався з охриплiї лементом матерi, розходився по хатi, бився об стiни, слався по долiвцi… Сум та туга виглядали з темних куткiв. До самого смерку голосили дочка й мати. Забули i про обiд, забули про все на свiтi. Одарка Здерла, почувши з свого двору їх страшенний лемент, прийшла провiдати, що там таке? – i насилу вiд Христi добилася, що то по батьковi тужать. Вона кинулася була розважати Прiську, що то, може, ще й брехня… чого люди не накажуть? – та ще гiрше розразила її серце, ще бiльше виточила слiз iз старих очей. Прiська за ними i слова не скаже; що почне, то так i заллється плачем. Сумна та невесела пiшла Одарка додому. Смеркалося. Надворi, неначе туман, сiрий свiт коливався над землею. У хатi – чорнiше сажi: тiльки намерзлi вiкна, мов полудою засланi очi, сiрiють; i тихо-тихо, як у могилi. Замовкли дочка и мати. Пора й перестати, бо є кiнець сльозам, є край i лементовi: голос хрипне, сльози сохнуть, опускаються в серце, на дно душi. Замiсть їх устають думки, здiймаються гадки – одна другої неодраднiша, одна другої нерозважнiша. В темрявi вони ширяться, яснiшають; давнє устає перед очима, мов воно тiльки що дiялося; люди проходять – живi люди; чути їх мову – живий голос… їх бiдкання, регiт, радощi, сльози. Не минули тi думки-муки Христиної i Прiсьчиної голови. Дочка, забившись у куток на полу, божевiльне устромила очi у сiрi шибки, i на їх бiлуватому полi малює думка батька… її батька, низенького, натоптуваного, з круглим лицем, рудими вусами, карими добрими очима. Який сам був – такi в його й очi; недарма кажуть: видно чоловiка по очах. Вiн справдi був добрий, не то що нiколи не зобижав її, а, було, i матiр придерже, коли та розходиться лаяти… I з людьми вiн такий – швидше своїм поступиться, нiж у другого посяде. Мати, розсердившись, було, каже: «Що ти за чоловiк?

ти – макуха! свого не одстоїш!» А вiн їй: «Од скаженого поли врiж та тiкай!» I такий вiн Завжди був; i п'яний – мерщiй уляжеться спати, не так, як другi: на копiйку вип'є, а прийде додому – усе догори дном переверне… I от тепер його немає… «Де вiн? Чи чує вiн наше бiдкання за ним, чи баче нашi сльози. Душа, кажуть, з дев'ятого дня лiтає по свiту – може, i його душа тепер мiж нами?» Як би вона бажала побачити його душу, побалакати з нею. Розпитати, чи i на тому свiтi однаково, як i на сьому. Кажуть – смерть усiх рiвняє; кажуть – на тiм свiтi усе навпаки: тут було голодно й холодно, там – ситно й тепло; тут ти скнiв душею, там – радiтимеш серцем; тут мужикував, там – пануватимеш… То оце батько панує. Бажала б вона побачити батька паном… Вона попрохала б у його й собi панування. Або – цур йому!

воно таке нещире та горде – тiльки душу загубиш; краще хай на тому свiтi… А на сьому? Трошки б бiльше достаткiв, нiж є, та одежинку б празникову: а то i на будень, i на свято – та все одна! Чоботи новi б, сережки срiбнi – такi, як вона бачила у Марини, їло в мiстi служе, коли та навiдувалася додому. Добре б було i перстень до серег мати, теж срiбний, i по руцi, а не такий, як у Горпини, – i срiбний, та здоровий, як каблучка: щоб надiти – прийшлося прядивом пiдмотати… Повія читати мирний панас скорочено. Стислий переказ сюжету, опис ключових подій та змісту твору в Бібліотеці УкрЛіб. Стислий переказ, виклад змісту. Надіслати Розповісти Цвірінькнути. Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини. Її батько Пилип Притика, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки, замерзає по дорозі (стоїть зима). Христина ж полюбилася синові місцевого багатія Федору. Батько Федора Грицько Супруненко намагався вижити Христину з матір'ю Пріською з Марянівки, навіть намагався відібрати в них землю. Панас Мирний, Повія (скорочено). Але землю допомогли відстояти їх сусіди — Карпо з Одаркою. Читати скорочено за 2 хвилини →. DOCX. Підійде для сучасних офісних програм. “Повія” Панас Мирний скорочено. Батько Федора Грицько Супруненко намагався вижити Христину з матір’ю Пріською з Марянівки, навіть намагався відібрати в них землю. Але землю допомогли відстояти їх сусіди – Карпо з Одаркою. Читати повний текст твору "Повія" Панаса Мирного онлайн в Бібліотеці української класичної літератури. Завантажити книгу, скачати весь твір у форматах docx, fb2. Повія - Панас Мирний. Роман Панаса Мирного «Повія» — твір величезної художньої вартості, один із найкращих соціально-психологічних романів української літератури XIX ст. Панас Мирний. Повiя. Частина перша. У СЕЛI. Спочатку Панас Мирний створив нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» на основі реальної історії Василя Гнидки – розбійника, який разом із своїми поплічниками вбив цілу сім’ю на Полтавщині. Потім автор створив повість «Чіпка»; перша назва роману – «Пропаща сила». у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» показано життя декількох родів протягом кількох поколінь. Показано як негативні риси характеру головного героя, успадковані від батька та діда, призвели до трагічної смерті безневинних людей та загубленої долі самого Чіпки Варениченка; Нечипор Варениченко – поєднує в собі як і хороші так і негативні риси. Повія. У СЕЛІ. Писар почав читати. Складно, по-писарській була написана бумага, що Загнибіда ще об Миколі договорився з Пилипом Притикою найняти у його, Притики, дочку Христю за десять рублів у рік на його, Загнибіди, одежі; що Притика, вельми нуждаючись у грошах, узяв у нього п'ять рублів за півроку вперед, видавши розписку не як за найми, а як за позику, що, довідавшись об Притичиній смерті, він, Загнибіда, просе. Здесь есть возможность читать онлайн «Панас Мирний: Повiя» весь текст электронной книги совершенно быстро (целиком полную версию). В некоторых случаях присутствует краткое содержание. категория: Классическая проза на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале. Библиотека «Либ Кат» — LibCat.ru создана для любителей полистать хорошую книжку и предлагает широкий выбор жанров: Любовные романы фантастика и фэнтези приключения детективы и триллеры эротика документальные научные юмористические анекдоты о бизнесе проза детские. «Повія» Панас Мирний скорочено. Опубліковано: Тесс Нд, 2017-01-01 22:35. Матеріали до уроків. Паспорт твору Панаса Мирного «Повія». Панас Мирний –»симфоніст української прози». (О.Гончар). ПАНАС МИРНИЙ. Панас Мирний (1849 — 1920). Отримати сертифікат. За жанром. Моральні проблеми героїв роману Панаса Мирного „Повія” Розділ 2. Дослідження морально-етичної проблематики у романі „Повія” Панаса Мирного 2.1. Моральні основи українського реалізму у романі „Повія” 2.2. Художній світ села і міста в романі Панаса Мирного „Повія” Висновки. Головна сюжетна лінія – життєвий шлях Христі – наскрізна. Похожие вопросы. Книга «Повія» Панас Мирный. Дане видання пропонує роман «Повія» видатного українського письменника Панаса Мирного (1849—1920), про якого І. Франко сказав: «Свіжий і сильний талан. А можливо просто цей роман і справді потрібно читати в певний період життя. Не в школі точно. Як часто ми, зітхаючи, жаліємося на важкий час, на труднощі з роботою, зарплатнею, відносини з ненависним начальником. «Повія» Панаса Мирного — це психологічний роман, різноплановий за проблематикою та образною палітрою . В центрі твору — проблема тяжкого становища жінки, протиставлення села як осередку чистоти місту як центру розпусти і моральної деградації. Роман є найвідомішим твором автора, написаним у жанрі великої прози, серед яких також «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Книги. Мирный Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? (скорочена версія переказ). Страница 1. Выбрать главу. 1. 2. 3. 4. « ‹ › » Загрузка. Панас Мирний (1849-1920). І. Польова царівна. Сталося це одного чудового весняного дня. Ясне сонце було тепле й приязне. Роман з народного життя «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Скорочено. Весна. Шляхом до села Пісок йшов молодий чоловік. "Не багатого роду”. Років двадцяти. Знайшов повію та гуляв іноді з нею. Ішов 1848 рік. Повів Максим (який вже став фельдфебелем і мав тепер роту) свій взвід обороняти австрійців від венгрів. Тепер йому було зручніше глибше п,ятерню запустити в московські достачі. Думав про сім,ю. На краю міста була хата ("руїна”). Там жив москаль Терьоха з Меланією. Пили, гуляли, билися, – і була у них донька – Явдошка. «Пові́я» — роман Панаса Мирного. Дві перші частини роману опубліковані в 1883—1884 роках. За життя автора публікувався частинами. Вперше повністю опублікований 1928 року. У цьому романі на тлі широких суспільно-історичних узагальнень зображено трагічну історію життя дівчини-наймички, змальована пореформена дійсність XIX століття — розшарування селянства, зростання нових багатіїв, занепад суспільної моралі. Повія. «Повія» Панаса Мирного – це психологічний роман, різноплановий за проблематикою та образною палітрою . В центрі твору – проблема тяжкого становища жінки, протиставлення села як осередку чистоти місту як центру розпусти і моральної деградації. Роман є найвідомішим твором автора, написаним у жанрі великої прози, серед яких також «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». читайте онлайн полную версию книги «Повія» автора Панас Мирний на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Повія» где угодно даже без интернета. Отзывы на книгу «Повія» Дуже-дуже важка книга. Колись у школі вона далась мені легше. Набагато. Мабуть, з роками починаєш більше проникатися несправедливістю і співчувати людським поневірянням. А можливо просто цей роман і справді потрібно читати в певний період життя. Не в школі точно. Як часто ми, зітхаючи, жаліємося на важкий час, на труднощі з роботою, зарплатнею, відносини з ненависним начальником. Нам вічно чогось не вистачає до ідеалу. Як то кажуть- копійки до карбованця. Купили черевички, не вистачило на шубку, скопили на шубку, зносились черевички. Замкнуте коло… Але ось такі романи приземляють. Примушуть по-іншому подивитись на своє життя. Доля української дівчини з простої родини не просто вражає, - приголомшує. Жила біля батька та матері, хоч і бідно, та все ж біля рідних людей, хоч якийсь захисток. Вродою вдалася, біле личко, чорні брови притягували парубків. Зокрема сина багатія. Не тільки задивлявся він на Христю, а покохав всім серцем. Їй би відповісти взаємністю, можливо б і не сталося біди. Та батько Федора і чути не хотів про таку невістку, і сама Христя не тягнулася до хлопця. А тут ще й батько згинув в дорозі. Не до кохання дівчині. Прийдеться йти в найми, відробляти батькові борги. З господині в прислугу- не дуже то весело. Особливо, якщо господар має на тебе свої види. Ой згубила краса Христю. Та й не тільки ії. Скільки таких зневірених, обманутих, знівечених долею згинули десь під чужими заборами серед байдужих людей. Так. Був у неї вибір. Могла не кидатися в обійми гарненького панича. Працювати і далі, нести свій хрест. Та вона ж молода була, прагнула кохання, довіряла. А він був такий улесливий. Говорив солодко, обнімав міцно. Не витримало дівоче серце, здалося. Хто ж знав, що кохання теє несправжнім було. Що панові дівчина ніби і не забавкою була, та своя сорочка ближче до тіла, коли запахло шмаленим. Повія. То справді так. Розвіяла своє життя, розтратила молодість, загубила дівоцьку цноту. Заради чого? Для кого? Змарнувала Христя всі свої мрії. Не так вона бачила своє майбутнє. Як важко було читати про ії падіння, про те, якою страшною вона стала, калікою жебрачкою, злидаркою. «Весело проходить свято при щастi, при достатках, а коли горе налягло на душу, коли туга за серце кусає - тодi i свято не в свято!» Ось таким і було життя Христі. Щастя злегка промайнуло і зникло, а потім вічна туга і печаль. Роман цікавий тим, що докладно описує побут селян середини 19 століття. Одяг, їжа, підготовка і святкування релігійних свят, колядки. Змальоване і життя паничів в місті, вврніше середньго класу. Їхнє відношення до прислуги, буденне життя. Зачеплена тема кріпацтва, а саме - звільнення селян від нього. Не завжди це було «во благо», бо люди опинялися на волі без копійки, без господарства. І що з цією волею робити для багатьох була ціла трагедія. Автор уміло поєднав драму Христі і драму тогочасного суспільства. Колоритний, яскравий, «чіпляючий» твір. Очень-очень тяжелая книга. Когда-то в школе она далась мне более легко. Намного. По-видимому, с годами начинаешь больше проникаться несправедливостью и сочувствовать человеческим страданиям. А может просто этот роман и правда нужно читать в определенный период жизнь. Не в школе точно. Как часто мы, вздыхая, жалуемся на тяжёлое время, на трудности с работой, зарплатой, отношения с ненавистным начальником. Нам вечно чего-то не хватает к идеалу. Как говорится: «Копейки к рублю». Купили ботиночки, не хватило на шубку, скопили на шубку, сносились ботиночки. Замкнутый круг. Но вот такие романы приземляют. Заставляют по-другому посмотреть на свою жизнь. Судьба украинской девушки из простой семьи не просто поражает, - ошеломляет. Жила возле отца и матери, хоть и бедно, а всё же около родных людей, хоть какая-то защита и убежище. Красотой удалась. Белое личико и чёрные брови притягивали парней. В частности сына богатея. Не только заглядывался он на Христю, а полюбил всем сердцем. Ей бы ответить взаимностью, возможно бы и не случилось беды. Но отец Фёдора и слышать не хотел о такой невестке, да и сама Христя не тянулась к парню. А тут еще и отец замёрз в дороге. Не до любви девушке. Придется идти в работы по найму, отрабатывать отчие долги. Из хозяйки в прислугу- не очень то весело. Особенно, если хозяин имеет на тебя свои виды. Ох, погубила красота Христю. Да и не только её. Сколько таких разуверенных, обманутых, изуродованных судьбой погибли где-то под чужими сборами среди безразличных людей. Да. Был у нее выбор. Могла не бросаться в объятия хорошенького паныча. Работать и дальше, нести свой крест. Но она же молодая была, хотела любви, доверяла. А он был такой льстивый. Говорил сладко, обнимал крепко. Не выдержало девичье сердце, сдалось. Кто же знал, что любовь та ненастоящей была. Вроде бы и былане игрушкой, но своя рубашка господину ближе к телу оказалась, когда запахло жареным. Гулящая. Это и правда так. Развеяла свою жизнь, растратила молодость, потеряла девичью добродетель. Ради чего?

Сгубила Христя все свои мечты. Не так она видела свое будущее. Как трудно было читать о её падении, о том, какой страшной она стала, калекой и нищенкой. "Весело проходит праздник при счастье, при достатках, а когда горе налегло на душу, когда тоска за сердце кусает - тода и праздник не в праздник"!

Вот таким и была жизнь Христи. Счастье слегка промелькнуло и исчезло, а потом вечная тоска и печаль. Роман интересен тем, что обстоятельно описывает быт крестьян середины 19 века. Одежда, еда, подготовка и празднование религиозных праздников, колядки. Изображена и жизнь панычей в городе, вернее середньго класса. Их отношение к прислуге, будничная жизнь. Зацеплена тема крепостничества, а именно - освобождение крестьян от него. Не всегда это было "во благо", потому что люди оказывались на свободе без копейки, без хозяйства. И что с этой свободой делать для многих была целая трагедия. Автор умело соединил драму Христи и драму тогдашнего общества. Колоритное, яркоею цепляющее произведение. Повія. Панас Мирний. Дане видання пропонує роман «Повія» видатного українського письменника Панаса Мирного (1849—1920), про якого І. Франко сказав: «Свіжий і сильний талант». Своє творче покликання Панас Мирний визначив ще в юності, записавши в «Щоденнику»: «. хочу показати безталанну долю житія людського, високую його душу, тепле серце». Мети він досяг в одному зі своїх кращих творів. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Панаса Мирного. Лучшая рецензия на книгу. Восхитительно. Прекрасный образец книги в так любимом мной жанре реализма. Замечательный образный язык, выразительные герои, яркие описания природы и быта. Книга рассказывает о судьбе девушки Христи из бедной семьи, выросшей в селе и после смерти отца отправленной работать в город. Собственно, уже из названия книги можно сделать вывод о том, какая жизнь поджидает Христю, и то, чем книга закончилась, тоже не стало для меня сюрпризом - что-то такое я почему-то и предполагала. Тут можно много рассуждать о том, кто виноват, но я не буду. Конечно, много нехороших людей попалось девушке на жизненном пути, но и сама она вела себя не всегда так, как следовало, и были ситуации, когда можно было поступить не так, а иначе. Но получилось так, как получилось, и книга произвела на меня большое… С середины 1880-х годов произведения Панаса Мирного начинают публиковать на Украине на страницах альманаха «Рада», который издавал М. Старицкий. В 1883—1884 годах впервые публикуются первые две части романа «Повія». Подробнее о книге. Читала книгу с интересом. Автор очень хорошо показывает жизнь людей, их обычаи и порядки. Панас Мирный показывает читателю, всю красоту нашего мира, з добрыми людьми так и с злыми и завистниками. Я даже предположить не могла, что эта книга вызовет у меня бурю эмоций, и оставит после себя положительные впечатления. Рекомендую прочитать. 5 Христя - так же трагична, как и красива. Вот отменили крепостное право и вот она, казалось бы, свобода. А как ей пользоваться непонятно. Эта книга об отношениях людей, о понимании и сострадании. Об осознании себя и о распаде личности. О надежде, что ещё осталось в этом мире своё. Антизолушка? Христя красивая молодая девушка оказалась в притиснении от соседа из-за того, что понравилась его сыну. А она этим парнем не сильно-то и интересовалась. Но папаша все равно, через козни и обман, способствуют отсылке Христи в город услуживать. Что теперь ей делать в городе? Как там? Христя знакомится с разными людьми и никто не может однозначно сказать где лучше?

В селе или в городе?

Ещё есть красивая природа, уникальный быт, празники, гуляния, наряды. 4 Слишком. Я люблю трагичные истории. Не считайте меня жестокой, но порой хочется проникнуться чужими страданиями. Впрочем, "Гулящая" стала для меня своего рода символом перерыва в таких желаниях. Нет выхода. Нет пути. Нет возможностей. И даже нет жалости. Книга про страдания, которые прикрывают будущую пустоту. Хорошо, что то время прошло. пишу я с оттенком недоверия к настоящему и будущему 5 Така драматична укрліт. Не раз запитувала себе: "Чому українська література така трагічна?" Одні покритки, повії, пани, кріпаки. Список можна довго продовжувати. Особливо таких персонажів любить Панас Мирний, класик вітчизняного реалізму. Згадаймо, хоча б його роман-епопею "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Не менш драматичний роман "Повія" того ж автора. "Повія" вважається одним із кращих романів українського реалізму. До того ж тема обрана Панасом Мирним на той час ще була нерозкрита в белетристиці. Сюжет класичний. Вродлива дівчина з села не без допомоги чоловіків, які її оточують, стає на слизьку дорогу, з якої вже не зійде. Місто перетворює її на повію, заковтує її в себе, як комаху. Символічно, наприкінці твору вона п'яна повертається до села в люту хуртовину, але на її прохання двері не відчиняють.… Я, честно сказать, не очень люблю книги, в которых жизнь бьет героев ключом по голове, а они бесконечно терпят, а то и смакуют свои горести. И хотя герои этой книги как раз из такой категории, роман Панаса Мирного мне понравился. Его можно сравнивать с шедеврами мировой литературы. Сюжет как у Диккенса, язык как у Толстого и Тургенева, а в целом - очень самобытное, неповторимое произведение. Во всей "красе" представлена тяжелая жизнь незащищенных слоев населения: вдовы, сироты, женщины, нищие крестьяне. Очень колоритно показан разгул чиновничьего произвола - взяточничество, казнокрадство, кумовство, бесстыдство и снобизм. Живописные описания природы, в лучших традициях классики, оттеняющие душевное состояние героев. Суть: речь пойдёт о второй половине 19 века, когда отмена крепостного права уже была на носу, когда в сёлах мужики по выходным уезжали из своей хаты на ярмарку, их жёны вели хозяйство, а дочери потихоньку (а порой и в открытую) заглядывались на панычей. О том, как ты, ладная да гладкая, впервые попадёшь в город в услужение к пановьям, да и затянет тебя городская суета, и деревня своя уже не мила. А твою хату тем временем переделают в шинок, да и зачем, казалось бы, она теперь тебе, когда у тебя в городе намечается красивая жизнь с панычем. Книга - прекрасна. Язык автора - как приятный бонус. Как будто читаешь Гоголя, только в драматичном и порой ужасающем ключе. История Христи стара как мир и повторяется постоянно, с незначительными вариациями. Всегда люди будут легкомысленно тянуться… 3 Тяжёлая жизнь. Тяжёлая судьба. Когда оно было, крепостное право. Чего только не изменилось в жизни, а человеческая душа осталась без изменений - потёмки. И сейчас также. Муж дурак - соседка виновата, сын дурак - соседка виновата, дочь нормально родить не может - тоже соседка виновата, сглазила. А сколько абортов было, какие противозачаточные принимали, какие гены - неважно. Главное, чтобы соседка была виновата. Тогда и жить веселей, никакой ответственности, легко на душе. Героиню, конечно жалко. Особенно в первый период её жизни - на селе. Здесь от неё ничего не зависит. Смерть отца, смерть матери, преследования богача сельского, обвинения в убийстве, в колдовстве. Второй период - в городе. Тоже понять можно. Мечты о хорошей жизни, надежды на лучшее, жажда любви. Но далее - пережив предательство, хлебнув грязи и… Насколько сильно я люблю книги о бедняках, настолько же не люблю украинскую классическую литературу за то, как отвратительно в ней показана бедность народа. Почему бедняки других стран описываются совсем иначе, почему они могут вызвать абсолютно разную палитру эмоций, а украинские селяне ничего не вызывают, кроме щемяще-скребущей пустоты? Вопрос риторический. Данный роман заинтересовал меня поднятой темой – судьба девушки в украинской глубинке. И книга меня приятно удивила, в какой-то момент я понял, что нашел абсолютно нетипичное произведение украинского классика, ведь вся школьная программа – скука смертная. Были довольно интересные моменты, например: девушку могут посчитать ведьмой, если в нее влюбляется парень; женщина сорока лет считается старой бабкой; рукоприкладство мужа по…


повія панас мирний скорочено читати

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

ищу молодого парня новосибирск

мужской фистинг и страпон

балашовер знакомства